Каннабис сатива Шишки марихуана Bruce Banner Гагарин

Йоу, братва! Хочу сразу предупредить, что я тут расскажу немного неканоничную историю про свое приключение с шишками марихуаны и видеоиграми.

Вот так, друзья, началось все. Пару дней назад я раздобыл парочку закладок от своего старого друга, который занимался этим бизнесом. Поэтому я и решил законнектиться с ним и взять симпатичные шишки. Жаль, что он предложил только сучки, да и то, кусались они ну просто как железки, гады! Но что поделаешь, я был такой себе наркоманский гурман, готовый терпеть маленькие неудобства ради нормального кайфа.

Вот так я и взял свой сучок, с той самой пары с дыркой. Чтобы выбить из него все соки, я железякой сделал три проникающих укола. Звучит не очень приятно, но иначе не получится наварить кайф, старожилы поймут меня. Мне пришлась по душе эта игра с гарриком, мне показалось, что я стал настоящим хакером, циклодолил в розетку своей психики, чтобы ощутить новый уровень.

Настало время запустить компьютер и зайти в свой грязный мир видеоигр. В руке у меня иголка, предлагающая мне способ проникновения в виртуальное пространство. Я сделал пару промежуточных остановок, чтобы не запутаться в просторах киберпространства, и вот я уже около своего любимого шутера.

В игре все кипело: враги, стрельба, миротворцы и те, кто мне мешал. Но я, не бодяженный от предстоящего приключения, легко подавил всё и вся, словно настоящий кибергерой. Мне было совершенно пофигу, кто там пытался меня устрашить – я сам создаю закон в этом мире, и всем надо было быть в курсе этого, даже если они протестовали.

И вот, кайф наполнил мои жилы, словно кислород, и я стал циклодолить в виртуальном пространстве, цепляя все возможные достижения и рекорды. Ничто не могло меня остановить, я был боссом этой реальности, и никакие игровые персонажи не могли меня остановить.

И вот я снова возвращаюсь к реальности. Моя игровая комната вокруг меня, как островок среди шума и суматохи. Но я все еще ощущаю похмелье от этой наркотической вечеринки, блуждающее, словно призрак, в моей голове. Мне нужно было прийти в себя, вспомнить, что я настоящий человек, а не виртуальный герой.

Моя голова словно была заполнена хакерским кодом, и я понял, что мне срочно нужен ребут. Я должен отключить себя от наркотического мира и встряхнуться, словно мама, которая хочет, чтобы я снял свою супергеройскую маску. Они могут забрать тебя в свой нереальный мир и надолго отрезать от реальной жизни. Проявляйте осторожность и оставайтесь в курсе реального человеческого кайфа, а не виртуальной игровой реальности! Будьте сильными, родные!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...